Доповідач
Опис
У статті розглянуто концепцію впровадження дистанційних засобів контролю доступу як ситуаційного інструменту посилення систем фізичного захисту об’єктів, призначених для поводження з джерелами іонізуючого випромінювання (ДІВ) та радіоактивними відходами (РАВ), в умовах дії воєнного стану та особливого періоду, зокрема на прифронтових і тимчасово окупованих об’єктах. Обґрунтовано необхідність нормативного закріплення таких технічних та процедурних рішень у чинній законодавчій та нормативно-технічній базі у сфері фізичного захисту.
Запропоновано підходи до вдосконалення методик оцінки ризиків, які передбачають запровадження корегувальних коефіцієнтів, що враховують ситуаційні чинники (наприклад, наближеність до зони бойових дій, перебої зі зв’язком, втрата контролю над об’єктом).Окрему увагу приділено імовірнісним моделям аналізу загроз із урахуванням категорії джерел та типу впроваджених технічних засобів, при встановлених довірчих інтервалах.
Обґрунтовано доцільність використання стохастичних моделей прогнозування ризиків для формування адаптивних сценаріїв реагування в умовах значної невизначеності.Реалізація запропонованих підходів сприятиме збереженню базового рівня безпеки об'єктів навіть у разі евакуації персоналу, забезпечуючи стійкість систем фізичного захисту в умовах екстремальних викликів.
Дистанційні засоби контролю доступу не можуть повністю замінити традиційні системи фізичного захисту, однак вони мають стати невід’ємною частиною резервних процедур в умовах дії воєнного стану й особливого періоду. Інтеграція таких рішень у нормативну та технічну базу України забезпечить підвищення гнучкості систем фізичного захисту в умовах війни, зменшить ризики втрати ДІВ/РАВ та дозволить створити сучасну модель захисту критичних джерел в умовах непередбачуваних сценаріїв та екстремальних викликів.
