Доповідач
Опис
Пошук нових радіаційних біомаркерів для різних типів опромінення та методів їх аналізу, наразі, є пріоритетною задачею в контексті радіаційного захисту людини. Найбільш перспективними, у цьому аспекті, вважають методи , що застосовують для аналізу молекулярно-біологічних процесів на різних регулятивних рівнях, таких як ДНК, мРНК, білки та метаболіти [1]. Однак, доза отримана ДНК пов’язана з впливом опромінення на ДНК і не корелює з ефектами на вищому рівні організації (клітина чи орган), оскільки механізмів відновлення ДНК багато, і немає прямого зв’язку між молекулярним та клітинним ефектом. Така ж проблема переважає для клітинних ефектів, які не обов'язково корелюють з тканинними ефектами, через здатності регуляції (апоптоз і оновлення клітин). На даний час одним із найбільш чутливих та інформативних методів біодозиметрії є оцінка частоти аберацій хромосом у Т-лімфоцитах периферичної крові.
